Блог Александра Бурлаки

Давайте дуже коротко. Офіційна версія міфу звучить так: "у 1930 (у інших джерелах 1934) році у Харкові зібрали на з'їзд усіх кобзарів і розстріляли". Так от, я сьогодні трохи голову собі не зламав, розбираючись, що там і як було із тими кобзарями у 30-ті роки, бо історія про знищення кобзарів потягнула за собою інші питання, у яких я ще й досі розбираюся.

Але давайте про сам "розстріляний з'їзд". Це вигадка. Немає жодного папірця, який би його підтверджував і жодного безпосереднього свідка. Якби щось таке з'явилося - це була б нереальна сенсація. Але жодного свідчення, якому можна було б довіряти немає. Тільки чутки, які хтось комусь переповідав.
Інше, що впадає у око - це те, що ніхто не може точно назвати навіть рік. Причому прямо про це не говорять, замість цього кожен розповідає свою версію. 1930, 32, 34 і навіть 37. Так само відрізняються і версії, як розправлялися із кобзарями. Чито розстрілювали, чито підривали. Усе це ще більше вказує на те, що то не переказ реальних подій, а міф.

Коли я починав цей цикл, то вважав, що я доісторичну історію України досить непогано розумію, оскільки досить давно нею цікавився. Але в процесі роботи, коли я заглибився у це питання і одночасно розклав усе по місцях, то зрозумів, що багато чого я не знав. Доісторична Україна виявилася навіть більш дивовижною, ніж я вважав.

У самому кінці другого тисячоліття до нашої ери на території України починається доба великих степових народів. Зазвичай серед них згадують, перш за все, скіфів. Скіфи, якщо можна так висловитися, найрозпіареніший степовий народ, що жив на території України.

Однак жили вони тут не одні. Взагалі цю епоху вже важко назвати доісторичною, бо хоч самі народи, що жили на нашій землі ще не знали писемності, їхні більш цивілізовані сусіди залишили про них чимало відомостей. Але дуже часто з тих відомостей сама лише шкода. Справа у тому, що усі ці елліни та фінікійці про мешканців степу згадували тоді, коли ті торкалися їхнього життя і тільки у тій мірі у якій вони їого торкалися. Та ще й прикрашали написане вигадками про "страшних варварів". Через це надійно співставити археологічні дані із історичними дуже важко.

Середина 5 тисячоліття до нашої ери. Майже вся територія Правобережної України зайнята племенами лінійно-стрічкової кераміки. Кукутень-трипільська культура вже виникла, але її представники до України ще не дісталися. Десь на півночі країни ще мандрують лісами останні мезолітичні племена мисливців. А на Лівобережній Україні у цей час панують нащадки місцевих культур, що були витіснені прибульцями з Балкан.

Основною є дніпро-донецька культура, у яку вливаються залишки сурсько-дніпровської та буго-дністровської культур внаслідок чого вона розвивається у потужну середньостогівську культуру. При цьому від північної гілки дніпро-донецької культури виділяється культура неолітичних мисливців - культура ямково-гребінцевої кураміки. Її представники хоч і мали розвинуту кераміку та користувалися знаряддями із полірованого каменю, але полювання та рибальство землеробству та скотарству. Не зважаючи на те, що ці племена відставали від своїх сусідів і родичів із самарської та середньостогівської культур, саме вони першими із цієї групи утворили велику хвилю міграції, яка рушила із лісів північного Лівобережжя через усю Східноєвропейську рівнину і через тисячу років дісталася аж Фінляндії.

Найвизначніщою революцією, що коли-набуть вирувала на території України є та, про яку більшість наших громадян навіть не здогадується. Зветься вона неолітичною революцією. Якщо результатом інших революцій були зміни влади чи, у крайньому випадку, назви держав, то ця революція змінила одразу увесь спосіб життя, яким люди жили протягом багатьох тисячоліть.
Почалася ця революція, щоправда, не в Україні, а на Близькому Сході ще 10 тисяч років тому, коли в Україні ще був мезоліт. Як і багато інших революцій, зміни почалися задовго до того, як усе почало стрімко змінюватися, але спочатку були майже непомітними. Вирощування рослин на своєму початку програвало за значенням навіть скотарсту, а тим більше мисливській справі, яка ще залишалася основним джерелом їжі ще кілька століть після того, як люди навчилися цілеспрямовано вирощувати рослини.

Минулого разу я зупинився на тому, що на територію України прийшли люди сучасного типу. Однак це не були предки сучасних українців. Цілком можливо, що якась частка генетичного матеріалу у когось із українців і є, але говорити про якусь спільну генетику чи, тим бльш культуру, неможливо. Крім того, кроманьонці досить сильно відрізняються від сучасного населення Європи, хоча якби ми зустріли кроманьонця на вулиці, то наврдче б одразу сказали, що із цією людиною не так.

Коли відкриваєш підручник з історії України, то одним із перших розділів зазвичай є "Україна у доісторичні часи". Цей розділ охоплює вличезний проміжок часу, але зазвичай школярі проходять його у кращому випадку за один урок бо "що там вивчати про тих печерних людей". Потім зазвичай із того одного уроку народжуються усілякі "трипітьці-предки українців", "скіфи - найдавніші козаки" та інші "князі Гатило". Тож я вирішив більш-менш докладно у кількох постах розповісти про те, про що у школі зазвичай забувають розповісти.