Блог Александра Бурлаки

Знову за рибу гроші, але мені просто набридло читати про те, що головна проблема української науки - це хронічне недофінансування. Ну і численні рецепти порятунку, які випливають із цього припущення мені теж вже немає сил читати.

Недофінансування - це лише наслідок Головної Проблеми Української Науки. А звучить ця проблема так: Україні наука не потрібна. Одразу визначимося із термінами. Наука - це взагалі уся сфера знань без поділу на державну та приватну та прикладну та фундаментальну. Україна - це не лише чиновники, що звутся державою, але й усі люди, які тут живуть. Так от, усе перше непотрібно усім другим. Я знаю, які аргументи мені проти цього можна навести. Наука потрібна для... (далі іде довгий текст із обов'язковим нагадуванням про пеніцилін, інтернет та зброю для оборони держави).Дякую, я теж це знаю.

Проблема у тому, що про це не знає 99% населення України включно із чиновниками, бізнесменами та журналістами. Нехай переконаються на власному досвіді? Знаєте, я теж вірив, що українські бізнесмени здатні це зрозуміти самотужки, оскільки у них вистачає розуму заробляти непогані гроші у нашій бідній країні. Але трохи розібравшись у тому, як там ведуться справи я зрозумів, що нічого подібного не буде. Українські бізнесмени будуть підвищувати ціни, не підвищувати заробітну платню працівникам, будуть у двадцятий раз ремонтувати обладнання, будуть давати хабарі перевіряючим службам, перейдуть усі на прямий експорт сировини, будуть закупати готову продукцію у Китаї та старе обладнання у Європі. Підуть за допомогою до чаклунів та у церкву. Нарешті вони будуть жалітися на те, що живуть не у тій країні. Закінчать вони мабуть тим, що продадуть вас у рабство, щоб купити у Китаї новий айфон.

Але до вас за вашим пеніциліном, інтернетом та атомною бомбою вони підуть у останню чергу. Бо вони нічого не знають про те, що ви здатні запропонувати щось інше. Бо електроенергія з'являється із розетки, цукор купується у магазині, а лінія для виробництва поліетиленових пакетів замовляється у Китаї через інтернет. І претензії до усіх цих чудових людей через те, що вони не розуміють хибність такої практики не мають сенсу. Це усе одно що претензії до шимпанзе, чому вони живуть у джунглях так, як живуть, а не влаштовують експорт фруктів, щоб на гроші із продажу накупити калашнікових, щоб оборонятися від браконьєрів. Вони цього просто не знають і не розуміють.

Усі претензії про те, що українське суспільство чогось не знає і не розуміє - до тих, хто це знає і розуміє. Єдині реально зацікавлені у українській науці люди - це самі учені та ті, кому їхня діяльність цікава. Тому усі танці навколо перерозподілу бюджетних коштів та західних грантів - це просто відтягування кінця. Бо у рамках питання "що ми завтра будемо їсти" найлогічніший вихід - розігнати усіх цих дармоїдів із НАНУ, віджати нерухомість, а самі "какадеміки" нехай ідуть у ларьок хлібом та сигаретами торгувати. Користі із них буде більше.

Тому основний засіб витягування української науки - популяризація. Так, я знаю, що це неймовірно складний, низькопродуктивний процес, за який вченим ніхто нічого не заплатить. Я знаю, що "наукового раю", коли можна не думати, що з'їсти після проведення експерименту чекати не одне десятиліття. Але ж реально, варіантів немає. Лякати суспільство "втратою наукового потенціалу" довго не вдастся, бо "вторгнення ворогів", "втрата духовності" та "жидомасонська змова" звучать страшніше і гроші на них будуть давати охочіше. Тому розповідати народу, чому наука крута, розповідати і ще раз розповідати. А там дивишся і люди готові дати вам гроші не тільки на пеніцилін, інтернет та атомну бомбу, але і на прискорювачі із телескопами.