Зоряна мрія
Apr. 12th, 2012 10:27 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
a_burlaka Спочатку я хотів назвати цей пост "УКРАЇНЦІ - ЛАЙНО"
, бо як виявилося, ця мрія їм геть чужа. Принаймні, в той час, як росіяни, яких кожен свідомий великоукр вважає дикими москалями на повну показують свою любов до свята 12 квітня (доречі, визнаного в минулому році ООН міжнародним) і постять різні космічні картинки, україномовна частина ЖЖ мовчить, неначе якась бессловесна тварюка. Схоже, що її це не обходить.
Я вже було подумав, що то є особиста проблема українських блоггерів. Однак і Гугл видав мені приблизно таку саму сумну картину на запит "12 квітня - день космонавтики". Одні сухі офіційні статті, перелік сільки разів ми запуслали за роки незалежності перероблену "Сатану" та ще пару разів попалися статті, що космос, виявляється, був наш: і Корольов, і Кондратюк і багато хто ще. Українці взагалі люблять покопатися у історії і розповісти, як москалі вкрали у них шмат сала та ще й усіх дівок в селі зпаплюжили. Ні, я ніскільки не сумніваюся, що усе так і було, однак розповідати у свято про те, як колись було - ну, знаєте, це такий офіційний плач з офіційної нагоди.
Однак це ще нічого. Набагато гірше те, що більшості українців, здається тема космосу взагалі чужа. Або пов'язана з усякою езотерикою та паном Черновецьким. Здається, що наші співвітчизники настільки закопалися у щоденному виживанні та політичних баталіях, що забули хоч іноді підіймати голову і дивитися на зірки. Хочу нагадати усім, що людина тільки тоді зоветься людиною, коли вона хоч іноді відривається від корита і дивиться на зірки. Коли у неї є зоряна мрія. Тоді вона і на землі відчуває себе людиною.
Я не кличу усіх кидати свої домівки, жита, та компьютери та з серпом і молотом іти підкорювати космос. Звичайно, що наш земний добробут важливіший. Але ж має бути якась мрія. Ми взагалі про що мріємо у майбутньому? Як нація. Невже лише про той час, коли ми усі будемо жерти від пуза та ходити і нічого не робити? Так нам зроблять таке. Ми будемо вільно жити на своїй землі, ненапряжно працювати, їсти до сита. А до зірок будуть літати інші. Бо зірки - тільки для тих, хто про них мріє.
І не треба мені розказувати, що у нас є інщі духовні цінності, що в нас є велична історія і невичерпна культура. У інших вони теж є, але це не заважає їм прагнути до зірок. Навіщо мені колядки, якщо вони ніколи не будуть лунати на інших планетах? Навіщо мені козацький степ, якщо у ньому неможна побудувати космодром?
Навіщо нам усім синє небо над жовтим полем, якщо у ньому не літають наші космічні кораблі?
, бо як виявилося, ця мрія їм геть чужа. Принаймні, в той час, як росіяни, яких кожен свідомий великоукр вважає дикими москалями на повну показують свою любов до свята 12 квітня (доречі, визнаного в минулому році ООН міжнародним) і постять різні космічні картинки, україномовна частина ЖЖ мовчить, неначе якась бессловесна тварюка. Схоже, що її це не обходить.
Я вже було подумав, що то є особиста проблема українських блоггерів. Однак і Гугл видав мені приблизно таку саму сумну картину на запит "12 квітня - день космонавтики". Одні сухі офіційні статті, перелік сільки разів ми запуслали за роки незалежності перероблену "Сатану" та ще пару разів попалися статті, що космос, виявляється, був наш: і Корольов, і Кондратюк і багато хто ще. Українці взагалі люблять покопатися у історії і розповісти, як москалі вкрали у них шмат сала та ще й усіх дівок в селі зпаплюжили. Ні, я ніскільки не сумніваюся, що усе так і було, однак розповідати у свято про те, як колись було - ну, знаєте, це такий офіційний плач з офіційної нагоди.
Однак це ще нічого. Набагато гірше те, що більшості українців, здається тема космосу взагалі чужа. Або пов'язана з усякою езотерикою та паном Черновецьким. Здається, що наші співвітчизники настільки закопалися у щоденному виживанні та політичних баталіях, що забули хоч іноді підіймати голову і дивитися на зірки. Хочу нагадати усім, що людина тільки тоді зоветься людиною, коли вона хоч іноді відривається від корита і дивиться на зірки. Коли у неї є зоряна мрія. Тоді вона і на землі відчуває себе людиною.
Я не кличу усіх кидати свої домівки, жита, та компьютери та з серпом і молотом іти підкорювати космос. Звичайно, що наш земний добробут важливіший. Але ж має бути якась мрія. Ми взагалі про що мріємо у майбутньому? Як нація. Невже лише про той час, коли ми усі будемо жерти від пуза та ходити і нічого не робити? Так нам зроблять таке. Ми будемо вільно жити на своїй землі, ненапряжно працювати, їсти до сита. А до зірок будуть літати інші. Бо зірки - тільки для тих, хто про них мріє.
І не треба мені розказувати, що у нас є інщі духовні цінності, що в нас є велична історія і невичерпна культура. У інших вони теж є, але це не заважає їм прагнути до зірок. Навіщо мені колядки, якщо вони ніколи не будуть лунати на інших планетах? Навіщо мені козацький степ, якщо у ньому неможна побудувати космодром?
Навіщо нам усім синє небо над жовтим полем, якщо у ньому не літають наші космічні кораблі?
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
приємно, що українці не самотні
Date: 2012-04-12 08:00 pm (UTC)http://esquire.ru/wil/aki-kaurismaki