a_burlaka | Українські козаки як лицарі-авантюристи

Коли я називаю українських козаків лицарями-авантюристами, то я під цим розумію не переносний сенс обох цих слів, а прямий. Взагалі популярне викладення історії України малює козаків як таких собі простих українців, що узяли до рук зброю та й пішли захищати свій народ та свою віру. При цьому із традиційного погляду на козаків виводиться думка, що козацтво самозародилося всередині українського народу, а польський уряд та феодали вимушені були його терпіти, але усіляко намагалися принизити.

Але давайте розберемося із тим, звідки взялися козаки, коли, і що вони собою являли більшу частину своєї історії. Якщо відкрити підручник із історії України, то там якось так непевно розповідається про те, що згадки про козаків (саме на території України і у зв'язку із нападами на турків та татар) існують із кінця 15 століття, але майже нічого конкретного аж до кінця 16 століття про них не розповідається. Хіба що згадають "напівлегендарного" Дмитра "Байду" Вишневецького, який нібито поклав початок Січі і був її першим кошовим атаманом...

А між тим ми знаємо конкретних людей, які у цілком історичних і достовірних джерелах названі як засновники козацтва та перші його ватажки. Тільки ось із "народністю там усе погано". Візьмемо наприклад найперший раз, коли у Кримському ханстві поскаржилися на наших козаків. Це 1492 рік. Колумб відплив до Америки, а озброєні люди захопили турецький корабель на рейді міста Тягин, що поблизу гирла Дніпра. І Менглі І Гірей поскаржився литовському князю на "козаків". Але скаржився він не на безликих обірванців із дикого поля, а на конкретного васала цього князя. Звали його Богдан Глинський і був він також князем та черкаським намісником. Що за "козаки" могли бути під командуванням крупного феодала у пограничних землях? Звичайно, що усілякі шукачі пригод: зовсім дрібна шляхта, професійні військові, усілякі проходимці. Значну частку перших "козаків" складала особиста челядь князя та його васали.

Те, що "козак" - це саме "авантюрист" у чистому вигляді, а не щось іще доводить те, що майже одночасно із Глинським козацьким полководцем (іноді навіть "гетьманом" називається такий собі Юрій Пац. Той Пац мало того, що також був князем та королівським намісником Києва за походженням був литовець та сповідував католицтво. Фактично перші козацькі ватажки - це намісники окраїнних земель, що укріплювали своє військо найманцями. При цьому про основне заняття козаків тих часів яскраво свідчить той факт, що найгучнішим діянням козаків за часів Паца було пограбування московського посольства, що саме поверталося із Криму.

Якщо ж повернутися до Богдана Глинського, то можна навіть зробити припущення, що усю цю приграничну сторожу "козаками" назвав саме він. Слово "козак", як відомо, тюрскського походження, а рід Глинських веде своє походження не від кого-небудь, а від самого темника Мамая. Фактично це русифіковані половці. До речі саме із цього роду походить мати російського царя Івана Грозного Марія. А один із засновників українського козацтва доводиться російському деспоту прадідом. При цьому сам Борис Глинський закінчив своє життя не де небудь, а у російському полоні, щоправда ватажком козаків він на момент захоплення вже не був. Після звернення кримського хана занадто активного воєводу прибрали із кордону до Путивля, але війна його і там знайшла.

Взагалі перші козаки мали свої бази зовсім не на Дніпрі. Перші їхні бази були розташовані на Черкащині і біля Умані. І тільки коли ці землі поступово перестали бути окраїною вони просунулися вглиб степу. Якщо ж повернутися до історії козацьких ватажків то там знову попадаються одні князі та воєводи. ДмитроПутятич, наприклад був із Друцьких князів, а Сенько Полозович відносився до відповідного кязівського роду. Обидва вони очолювали козаків на зламі 15-16 століть.

Ну а далі у нас вже ідуть дві особи, які головували над козаками у перших двох деятилітях 16 сторічча і яких вже цілком офіційно звуть козацькими гетьманами, але про них зараз рідко коли згадують. Перший - це представник того ж таки роду Глинських Остафій Дашкевич, який воював як проти татар, так і разом із ними проти Москви (звичайно за наказу польського короля бо був його вірним васалом) і який перший навчив козаків воювати вогнепальною зброєю (до того воювали із луками, а вогнепальна зброя у другому десятилітті 16 століття - це було дуже прогресивно. Другий звався Предславом Лянцкронським і взагалі був поляк та католик, що не завадило ще кілька століть звати його першим українським гетьманом. Також багато де ходив, воював то проти одних, то проти інших, за що знову таки призначався королем старостою різних земель. Взагалі про перших козацьких ватажків можна сказати однозначно: їх призначав польський король. При цьому призначалися на ці посаде саме люди зі шляхти, при чому такі, які усидіти на місці важко.

Доречи вже у ці часи козацтво активно залеляло не тільки Запоріжжя (саме там його ще майже не було) а й усю територію України. І є відомості, що першим поділив козацтво на полки саме простий князь Дашкевич ще у 1526 році, зробивши його частиною бюрократичної машини тоді ще Великого Князівства Литовського.

Ну а далі треба перейти до людини, яку часто вважають засновником українського козацтва, князя Дмитра Вишневецького. Якщо орієнтуватися на розуміння слова "козак" як "авантюрист", то він був справжнім 100-% козаком. З'явившись на історичній сцені наприкінці 1540-х років Вишневецький як і його попередники захистом рубежів займався за наказом короля, бо був старостою прикордонних земель. І ось саме для оборони кордонів цей князь і збудував на острові Хортиця замок, який вважають першою Запорізькою Січчю. Щоправда сучасні історики дуже сумніваються, що козаки грали у тому замку хоч якусь значну роль. Вишневецький як справжній феодал покладався перш за все на власну челядь. Гетьманом же на той час була зовсім інша людина - Венжик Хмельницький. Теж шляхтич, поляк та, можливо, предок Богдана Хмельницького. Очолював він козаків ледь не найдовше в історії і доречи це саме він домігся того, щоб православна шляхта була урівняна у правах із католицькою, але потрапити у сучасну українську історичну міфологію це йому не допомогло.

Але повернемося до Вишневецького та його будівництва. Розпочалося воно 1553 року, а мало закінчитися у 1556 році. Але людина, яку вважають зараз головним захисником України від турків цього не дочекалася і несподівано для усіх вирушила до Стамбула у якихось своїх справах. При цьому Вишневецький, залишаючись офіційно канівським та черкаським старостою вступив на службу до султана. Як це називається, скажіть самі. Щоправда за рік Вишневецький кинув і султана і повернувся на Хортицю. Тут на нього вже чекало те, що чекає на усіх зрадників, однак за Вишневецького вступилися перед королем і тому тільки погрозили пальцем, наказавши сидіти на Хортиці і не рипатися. А сам у цей час усіляко намагався переконати Давлет-Гірея, що фортеця збудована не проти нього, а проти Москви. І хан було вже повірив, але тут усе зіпсував сам Вишневецький, напавши на місто Аслам. Хан не витримав і рушив на Хортицю, але узяти її не зміг. Вишневецький вихвалявся перед королем, що його фортеця перегороджує шлях ворогові, але за півроку Давлет-Гірей повернувся і цього разу Вишневецькому довелося тікати. Що про поразку думав король невідомо, бо Вишневецького тоді вже в Україні не було. Він подався на службу до Москви, де успішно пробив проект походу на Крим і дійсно ходив туди із московським військом. Але 1561 року Московія вступила у війну із Литвою, а про Кримське ханство було забуто. Тож Вишневецький вирішив, що на батьківщині йому буде спокійніше. Як не дивно, але йому і цього разу усе зійшло із рук. Заступився двоюрідний брат Михайло, що тоді також був воєводою. Щоправда довго на місці Вишневецький не просидів. У нову авантюру втягнув його Альбрехт Ласський, також той іще пройдисвіт, що до того примудрявся одночасно служити і Ягелонам і Габсбургам, а 1563 року вирішив поборотися за молдавський престол. І тут фортуна відвернулася від Вишневського. Місцевий боярин, який нібито був прибічником Ланського насправді сам бажав зайняти престол. Він захопив Вишневецького та відправив його у Стамбул, де на нього вже дуже чекали. Щодо того, що Вишневецького скинули на гак ребром, то ця версія жодним документом не підтверджується, але у пам'яті українського народу він залишився Байдою. Це при тому, що за життя його так ніколи не називали. І засновником кошового устрою він не був, бо жодного разу кош не збирався на Хортиці. Доречи сама фортеця існувала лише один рік і після неї козаки ніколи не будували укріплень ні на Хортиці, ні поряд із нею. Основні козацькі січі розташовувалися південніше, біля сучасних Нікополю та Марганцю, що добре видно на карті. Знову ж таки усі місця розташування Запорізьких січей зараз знаходяться під водами Каховського водосховища.

Що ж до власне кошового устрою, то вперше він згадується біля 1580 року, коли на Запоріжжя прибув черговий шляхтич, що став гетьманом. Звався він Самійлом (Самуїлом) Зборовським. До того він вже тут жив кілька років, щоправда не із власної волі. Зборовського осудили на вигнання через вбивство іншого шляхтича, тож він і пристав до козаків. На деякий час він повертався до служби під час війни, але прощення так і не вимолив. Тож повернувся він на Томаківську Січ із невеликим загоном шляхтичів, які шукали військових пригод. Спочатку козаки хотіли битися із ним, але зрештою почули про нові походи і оголосили його гетьманом. Щоправда похід Зборовський здійснив тільки один - на Молдавію. Цей похід, попри те, що Кримське Ханство у ньому виступало союзником, виявився вкрай невдалим, а далі із Зборовським вийшла якась темна історія. Чи то він збожеволів і почав розповсюджувати листи проти короля, чи то так його підставили вороги, але зрештою Зборовського стратили.

Взагалі таких ось гетьманів-шляхтичів-авантюристів у історії українського козацтва 16 сторічча було чимало. Багато хто із них дійсно прославив своє ім'я походами. Але жоден із них не вступав у безпосередній конфлікт із королівською владою із застосуванням проти неї козаків. Тим більше мова не йшла про якийсь захист народу. Ситуація змінилася тільки в останнє десятиліття 16 століття, але про це вже завтра.

Друга частина:
http://a-burlaka.livejournal.com/304648.html