a_burlaka | Самурай із рушницею

Традиційно, коли розмова заходить про самураїв, то у першу чергу починається розповідь про те, якими вони були традиціоналістами і як ледь не до кінця 19 століття не визнавали вогнепальної зброї, віддаючи перевагу мечам. Мабуть є навіть ті, хто вважає що справжній самурай до того ж ходив пішки і не використовував обладунки. До того ж самурай - то такий двоногий глечик із честю та відданістю своєму імператору.

Насправді ж це майже повністю не відповідає дійсності. Для того, щоб побачити наскільки воно не відповідає дійсності треба повернутися у сорокові роки XVI століття, у добу найвищого піднесення самурайства. У той час Японія вже біля сімидесяти років перебувала у стані феодальної роздробленості, війни усіх проти усіх. Імператори змінювали один одного на престолі, але більшу частину часу не вирішували зовсім нічого. Більше того, інститут сьогунів також існував вже давно, але самі останні сьогуни роду Асікага, який формально правив на той час у Японії вже два сторіччя, шукали собі притулку у володіннях крупних феодалів. Реальна влада знаходилася у руках князів-даймьо, які постійно воювали один проти одного. Звалося усе це цікаве становище епохою Сенгоку, тобто "воюючих провінцій".

Звичайно, що у такій ситуації ні про які війни без обладунків та коня мова не йшла. Як і в усяких феодальних війнах головною ударною силою була важка кіннота феодалів, а купа селянського ополчення хоч і становила основну масу військ, але реальне їх значення було більш ніж скромним. Ось приблизно так і вели свої війни основні претенденти на об'єднання Японії - роди Ходзьо, Морі, Імагава, Уесугі та Такеда. Голову останнього, Такеду Харунобу, більше відомого як Сінген взагалі можна вважати прикладом "ідеального середньовічного феодала", який складав віршики на полі бою, та посилав своєму одвічному ворогу Уесугі Кенсіну сіль до двору, коли інші добрі сусіди вирішили припинити її постачання.

Доречі порох у цей час у Японії вже був відомий кілька століть. Однак із нього виготовляли переважно бомби для катапульт, що використовувалися при облогах замків, тому великого значення він не мав. До того ж місцевої сировини для того, щоб його виробляти було мало.

Усе змінилося 1543 року, коли до невеличкого японського острова Танегасіма принесло штормом китайську джонку із кількома португальцями на борту. При португальцях були фітільні рушниці. Так от, місцевий феодал як тільки дізнався що воно таке і як працює, так одразу ж забув про усілякі путі меча та викупив у них дві штуки. Що із ними було далі? Ви не повірите, той самурай віддав їх своїм майстрам і вони майже миттєво їх скопіювали і налагодили виробництво. У країні ішла відверта різанина і вони швидко знайшли собі покупців. Так відомо, що той самий Такеда Сінген створив у своєму війську загони аркебузистів вже у середині 1550-х років, а вже у 1571 заявив, що віднині головною силою його війська стануть стрільці.

Доречі португальці продали самураям найновітнішу у цей час європейську зброю, до якої самі європейці ще тільки звикали. Справа у тому, що хоча у Європі вогнепальна зброя була відома аж із 14 століття, вирішальну справу на полі бою вона почала грати тільки за 18 років до того, як португальці висадилися на Танегасимі. У 1525 році у битві при Павії 3 тисячі італійських аркебузистів викосили вогнем 8 тисяч французьких лицарів і з того часу у європейській військовій історії традиційно відміряють епоху вогнепальної зброї. При цьому адепти теорії "європеєць із рушницею проти самурая із катаною" якось забувають, що аналогічна катані шабля залишалася на рівні із вогнепальною зброєю на озброєнні армії ледь не до початку 20 століття.

Якщо ж повернутися до Японії то треба зазначити, що рушниці там не набули б такого великого значення, якби саме у цей час на сцені ніби нізвідки не з'явилася людина, яка перевернула у Японії буквально усе догори дригом. Звали цю людина Ода Нобунага. Рід Ода був дуже великим та багатим, однак різні його гілки гризлися між собою і влада голови роду Ода Нобухіде майже не мав реальної влади із чим, щоправда, боровся. Однак після його смерті усі здобутки ледь не минули марно. Справа у тому, що його спадкоємця 17-літнього Оду Нобунагу усі вважали дурнем. Той із дитинства задавав дивні питання та цікавився дивними речами. Але молодий самурай показав не тільки неабияку рішучість, але і диявольський розум. Усього 8 років йому знадобилося щоб розбити усю опозицію у роді та об'єднати провінцію Оварі. Після цього йому довелося воювати проти проти роду Імагава, армія якого багатократно переважала його за чисельністю. Нобунага здійснив обхідний маневр і вдарив із тилу перебівши ворожу верхівку після чого рід Імагава втратив силу і за кілька років був вирізаний. Далі Нобунага починає нарощувати армію та заручається підтримкою сусідів та сьогуна Асікаги. Також він заручається підтримкою португальських єзуїтів, що саме дуже цікавилися Японією. У них він закупає порох та рушниці не зважаючи на те, що в самій Японії виробництво їх уже іде повним ходом. Доречі японці не тільки копіювали, але й вдосконалювали рушниці і за довершеністю конструкції вони скоро перевершили європейські. І називалися такі рушниці танегасімами на честь острова, де вони вперше були виготовлені. А ось із порохом у Японії завжди було погано, і тому його доводилося завозити.

У кінці 60-х років 16 століття Нобунага дістав усіх вже настільки, що проти нього кілька могутніх родів створили коаліцію. У цей час його вважали вже не дурником, а справжнім сатаною, бо він мало того, що добився успіху, а ще й на усі традиції відверто плював. Із того, що ми про нього знаємо, Нобунага після об'єднання Японії наврядчи віддав би владу сьогуну чи імператору. Дійшло до того, що у 1573 росі він вигнав останнього сьогуна із династії Асікага. Йому було вже усе одно, бо в нього було 30-тисячне військо, третину якого складали аркебузисти.

Тим часом на півночі сталася ще одна знакова подія. Підчас облоги одного із замків був смертельно поранений кулею із аркебузи Такеда Сінген. За деякими джерелами його можна вважати першим політичним лідером, що загинув від кулі снайпера, бо є свідоцтва, що стрілець, який його поцілив, заздалегідь пристріляв те місце. Так чи інакше головою цього роду стає молодий Такеда Кацуйорі. Він вважав, що сила на його боці і тому у 1575 році вдерся до земель тоді ще просто дрібного феодала Токугави Іеясу та осадив його замок Нагасіно. Токугава розімів, що війська у нього у порівнянні із Такедою просто смішні і тому звернувся до свого союзника Оди Нобунаги, який саме хотів випробувати своє нове військо. Такеда Кацуйорі сміливо вирішив піти йому на зустріч, залишивши біля стін замку біля двох тисяч вояків а сам із 11 тисячами рушив у бій. Зустрівшись із військом Нобунаги він довідався, що у того біля 30 тисяч бійців із яких 3000 складали аркебузисти, які до того ж сховалися за польовими укріпленнями. Генерали намагалися відмовити його приймати бій, однак Кацуйорі, військо якого значною частиною складалося із найкращої на той час у Японії важкої кінноти вирішив все ж напасти на військо Нобунаги, у якому була переважно піхота. Тим часом хитрий Нобунага у притаманній йому манері наказав 500 своїм стрільцям обійти військо Такеди та розправитися із тими 2000 що він залишмі під замком, що вони і зробили. Хто знає, як би розвивалася історія Японії, якби Такеда Кацуйорі тоді послухав своїх генералів та відступив. Однак він кинув свою кінноту у бій і вона повторила долю французьких лицарів за 50 років до того. Військо Такеда було розбите, його рід занепав і за 7 років був майже повністю знищений. Особливо слід зауважити, що у цій битві стрільці Нобунаги використовували караколь - тактику, коли кілька ліній стрільців поперемінно стріляють у ворога та заряджають рушниці. Дуже вірогідно, що цю тактику підказали Нобуназі єзуїтські "військові спеціалісти".

Битва при Нагасіно настільки вразила японських полководців, що вони майже усі почали збільшувати свої стрілецькі підрозділи і навіть було кілька випадків справжньої "окопної війни", коли два війська зустрівшись у полі і окопавши своїх стрільців не наважувалися пускати кінноту на стрільців.

Але і Нобуназі не довелося стати володарем Японії. Ні, його не перемогло об'єднане самурайське військо. Усе вирішила банальна зрада. Нобунагу підстерегли коли він був без свого війська і вимусили покінчити життя самогубством. Після смерті Нобунаги влада в результаті громадянської війни дісталася одному з його генералів - Тойотомі Хідейосі, який взагалі був вихідцем із селян і якого ще за життя звали "мавпою". Саме він і обїєднав Японію під своєю владою і навіть здійснив спробу захопити Корею. Але і його влада виявилася хиткою. Після його смерті виявилося, що претендентів на владу аж двоє. З одного боку це трирічний син Хідейосі, опікуном якого став Токугава Іеясу. З іншого боку на владу претендував син Нобунаги, якого свого часу Хідейосі всиновив і якого підтримувала коаліція князів на чолі із Ісидою Міцунарі. Треба зазначити, що Токугава також був той іще хитрун. Він встиг послужити Імагава, а коли ті заслабли кинув їх і перекинувся до Нобунаги. Із його підтримкою знищив Такеда. Він також є одним із головних підозрюваних у замовленні вбивства Оди Нобунаги. Він служив Хідейосі, але на самогубчу війну у Корею не відправився.

Доля Японії була вирішена у битві під Секагіхарою у 1600 році. Обидві сторони мали великі армії, кількість стрільців у яких сягала 40%. Також обидві сторони використовували гармати, а за деякими джерелами і ракети. І все ж долю битви вирішила не вогнепальна зброя і не лицарська доблесть, а банальна зрада. Один ізнаймогутніших феодалів антитокугавівської коаліції Кобаякава Хідеакі насправді мав із Токугавою секретні домовленості. Цього війська непоспішали вступати у бій, а потім взагалі вдарили по союзникам. Токугава переміг. Доречі синові Хідейосі він так владу не віддав, а через 15 років просто знищив його.

Але чи можна усе вищенаведене вважати доказом того, що самураї користувалися вогнепальною зброєю? Чи може це була зброя ополченців-асігару, а самураї їх зневажали. Тут думки дослідників розділилися. Можна зауважити такий факт. Японці виготовляли у деякій кількості мушкети великого калібру - аж до 9 сантиметрів (!) які використовували як гармати із якими у них було погано. І саме із такими мушкетами-монстрами дуже любили зображувати самураїв актори театру у наступному 17 столітті. Та й на картинах того часу самураїв із мушкетами вистачає. До того ж у Японії виготовлялися не тільки рушниці, а й справжні пістолі, у яких мала потребу саме кавалерія. Більше того, ми знаємо ім'я самурая, який за допомогою мушкета ледь не змінив долю країни. Звали його Санада Нобусіге, хоча зараз він більш відомий як Санада Юкімура. Його рід історично служив Такеда і сам Нобусіге був названий на честь молодшого брата такеди Сінгена, але після розгрому Такеда він не покінчив життя самогубством а перейшов до Оди, а потім і до Хідейорі. Після смерті останнього він перейшов на бік антитокугавівської коаліції, був схоплений але страти уник, ставши монахом. Але коли Токугава пішов війною на Тойотомі Хідейорі він приєднався до останнього і у найкритичніший момент власноруч спробував його убити. Як один літній самурай може убити іншого літнього самурая? Викличе його на двобій і зарубає? Підішле сінобі, які його заріжуть уві сні? Влаштує поетичні змагання із тим, об переможений наклав на себе руки? Санада нобусіге узяв мушкет та прокрався у ставку Токугави. Зайняв позицію біля польового нужника сьогуна та дочекався, коли той повертався із цього місця. Що цікаво, Токугаву він поцілив, але не убив, бо його урятувало що б ви собі думали? Повний латний обладунок роботи кращих толедських майстрів. Толедо - це знову ж таки клята Європа.

Тож історіям про те, що при сьогунаті японці не знали вогнепадльної зброї можна не вірити. Інша справа, що уряд Токугава, який оголосив "полювання за мечами" вогнепальну зброю у населення вилучав іще ретельніше. Якщо мечі ще могли носити самураї, то рушниці були тільки у військ сьогуна. Не зважаючи на це зброярі у Японії продовжували виготовляти фітильні рушниці, а наприкінці 18 століття освоїли і кремневі. Звичайно вони відставали від майстрів Європи, але не схоже що дуже сильно, оскільки коли у 1870-х роках почалося технічне переоснащення країни, найновітнішу маузерівську гвинтівку вини скопіювали усього за рік. Та й підчас війни Босін війська, що підтримували сьогуна були озброєні далеко не тільки мечами та луками. Якщо хтось із них і мав таке озброєння, то було через нестачу гвинтовок, а не через презирство до них. Ну а потім горді прибічники самурайських традицій взагалі не просто пішли проти імператора, а й оголосили РЕСПУБЛІКУ Едзо на острові Хокайдо, яка, щоправда проіснувала недовго, а сама війна Босін, яку часто зображують битвою між традиціями та модернізацією закінчилося морською битвою паро-вітрильних фрегатів. Такі ось "самураї, що вірні своїм традиціям".

Наостанок іще два пов'язаних із усією цією історією факти. Одній із молодших гілок клану Такеда пощастило пережити усі ці перепетії. Політикою вони не займалися, а розвивали бойові мистецтва. Один із представників цієї династії Такеда Сокаку вважався на межі 19-20 століть непереможним воїном і навчив битися багато народу. Один із його учнів Моріхей Уесіба заснував школу бойових мистецтв, що нам відома як айкідо. Ну а острів Танегасіма, де були виготовлені перші японські рушниці і зараз є місцем зосередження передових технологій. Із 1969 року тут знаходиться головний космодром Японії.