![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
a_burlaka Головий твір української літератури для нашого сьгодення - не "Заповіт" і не "Гайдамаки" Шевченка, не одна з поем Лесі Українки і навіть не щось зі Стуса. Романтики зараз не володарі думок, а лише джерело гасел для комерціоналізованої політики. Героїчні, але писали на занадто абстрактні для приземленої України теми. Інша справа письменники, яких зазвичай у нас на гасла не виносять. Роман - це не віршик, який можна бездумно завчити, реагуючи підсвідомістю на ключові фрази та слова.
Роман - інша справа. Хочешь його цінувати - доведеться зрозуміти. Подумати. А цього лайновозам дуже не хочеться, бо усі справжні проблеми сучасної України давно вже викладені у творах, що входять до шкільного курсу літератури.
По-перше, це "Чорна рада" Пантелеймона Куліша. Написаний 150 років тому про події 350 річної давнини цілком може сприйматися як свіжий політичний фельєтон. Боротьба "наших покидьків" з "їхніми покидьками" за право керувати країною. Гроші, лицемірство та брехня як основний засіб політичної боротьби. Старшина, що давно вже перетворилася на шляхту і підтримує то одного кандидата, то іншого. Чесні люди, що не знають, підтримувати покидька проти іншого, ще більшого покидька. Вибір народу як елемент перемоги демагогії над здоровим глуздом. "Россія" та "Польща" вже у якості не стільки навіть силових, скільки ідеологічних аргументів.Та що я розповідаю? Кожні вибори в Україні - це постановка "Чорної ради".
По-друге, "Кайдашева сім'я" Івана Нечуй-Левицького. 130 років пройшло, а основа життя будь якого українця залишається тією самою, що і у Кайдашів: сварки через майно, особисті образи, неповага до найближчих людей. Вже не воли а машини, не хати а квартири, не земля під городи, а земля під дачі. Та все одне і те саме: невміння домовлятися, неготовність відповідати, брехня як захист. І ви ще дивуєтеся, чому у цій країні раз за разом повторюється сценарій з попередньої книги?
По-третє, "Собор" Олеся Гончара. То взагалі про наше сучасне життя, не дивлячись на те, що написано півстоліття тому. Навіть декорації міняти непотрібно. Тільки і змінилося, що у соборі відкрили торгівельний центр якогось там патріархату, зачіплянський завод порізали на металобрухт, а Володька Лобода пересів на "Мерседес". А так роман як був небезпечним для тих, кого усе влаштовує, так і залишився. Бо це погляд зверху на результат дій як "великих українців" з "Чорної ради" так і "маленьких" з "Кайдашевої сім'ї". Без рятівних звинувачень "тих, хто в усьому винен". Намальована картина просто не потребує звинувачень.
Така ось трилогія українського життя від трьох різних авторів, які жили у двох сторіччах. А у нас, у столтті третьому їх чомусь не підіймають на стяг і не дають батьки почитати дітям. І навіть творча інтелігенція не обговорює. Втім, чи можуть персонажі обговорювати сюжет і автора?
Роман - інша справа. Хочешь його цінувати - доведеться зрозуміти. Подумати. А цього лайновозам дуже не хочеться, бо усі справжні проблеми сучасної України давно вже викладені у творах, що входять до шкільного курсу літератури.
По-перше, це "Чорна рада" Пантелеймона Куліша. Написаний 150 років тому про події 350 річної давнини цілком може сприйматися як свіжий політичний фельєтон. Боротьба "наших покидьків" з "їхніми покидьками" за право керувати країною. Гроші, лицемірство та брехня як основний засіб політичної боротьби. Старшина, що давно вже перетворилася на шляхту і підтримує то одного кандидата, то іншого. Чесні люди, що не знають, підтримувати покидька проти іншого, ще більшого покидька. Вибір народу як елемент перемоги демагогії над здоровим глуздом. "Россія" та "Польща" вже у якості не стільки навіть силових, скільки ідеологічних аргументів.Та що я розповідаю? Кожні вибори в Україні - це постановка "Чорної ради".
По-друге, "Кайдашева сім'я" Івана Нечуй-Левицького. 130 років пройшло, а основа життя будь якого українця залишається тією самою, що і у Кайдашів: сварки через майно, особисті образи, неповага до найближчих людей. Вже не воли а машини, не хати а квартири, не земля під городи, а земля під дачі. Та все одне і те саме: невміння домовлятися, неготовність відповідати, брехня як захист. І ви ще дивуєтеся, чому у цій країні раз за разом повторюється сценарій з попередньої книги?
По-третє, "Собор" Олеся Гончара. То взагалі про наше сучасне життя, не дивлячись на те, що написано півстоліття тому. Навіть декорації міняти непотрібно. Тільки і змінилося, що у соборі відкрили торгівельний центр якогось там патріархату, зачіплянський завод порізали на металобрухт, а Володька Лобода пересів на "Мерседес". А так роман як був небезпечним для тих, кого усе влаштовує, так і залишився. Бо це погляд зверху на результат дій як "великих українців" з "Чорної ради" так і "маленьких" з "Кайдашевої сім'ї". Без рятівних звинувачень "тих, хто в усьому винен". Намальована картина просто не потребує звинувачень.
Така ось трилогія українського життя від трьох різних авторів, які жили у двох сторіччах. А у нас, у столтті третьому їх чомусь не підіймають на стяг і не дають батьки почитати дітям. І навіть творча інтелігенція не обговорює. Втім, чи можуть персонажі обговорювати сюжет і автора?
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-08-08 10:41 am (UTC)Треба почитати "Чорну Раду". Щось останнім часом часто про неї чую.
no subject
Date: 2013-08-08 03:16 pm (UTC)