Харків - перша столиця Української РСР
Dec. 30th, 2012 12:17 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
a_burlaka У націоналістичних колах прийнято закривати очі на цей факт. Дуже вже він не вписується у національну ідею у їх розумінні. Ну не вважається чомусь у нас, що УРСР була українською державою, тай Харків - не Львів і не Чигрин, так - передмістя Донбасу. Але ж це неправда. Попри усі голодомори та русифікації, попри диктатуру Москви, Українська Радянська Соціалістична Республіка не тільки на папері, але й фактично будувалася як національна, нехай не держава, а державне утворення. І роль УРСР у побудові сучасної української держави неможна применьшувати.
Я наполягав і наполягаю, що сучасна Незалежна Україна - це, перш за все, змінена УРСР, а вже потім нащадок УНР, гетьманської держави, Галицько-Волинського князівства. Сучасна українська культура і соціальний устрій склалися саме у УРСР і перши осередком, звідки походить сучасна Україна є Харків. Крім очевидної політичної складової вибір Харкова у 1919 році столицею був обумовлений тим, що фактично саме Харків, а не Київ був в той час найбільш передовим містом тогочасної України. Найголовнішим тут, звичайно, було наукове, промислове та інфраструктурне значення Харкова. За цими параметрами у 20-30 роки усі інші міста України включно з Києвом, були у порівнянні з Харковом просто великими селами.
Але Харків тоді був і столицею української культури: найвідоміші українські письменники і поети проживали саме тут. Тут було створено театр "Березіль". У Харкові народився головний український музичний інструмент кобза у сучасному його вигляді. І один з найкращих пам'ятників Тарасу Шевченку побудовано саме тут за часів столиці. І тут же почалося "розстріляне відродження".
І знаєте, Харків тоді дійсно був українським містом. Українська мова тут у ті часи переважала російську. Вона вважалася основною, а російська - другорядною. І зараз, цілком можливо, Президент України сидів би не у маріїнському палаці, а у Держпромі, а поряд у Будинку Проектів засідав би КабМін. А з іншого боку - у Будинку Кооперації - Верховна Рада. Можливо тоді б хоч назва будівлі втримувала б депутатів від бійок.
Іноді, коли я бачу українську друковану продукцію мені здається, що УРСР була більш українською державою, ніж сучасна Україна. Бо у сучасних українських текстах весь час відчувається іх вимученість, обов'язковість, не відчувається, що мова жива. А коли нею нехтували за часів Щербицького нею говорили і писали вільно.
Доречі про першу столицю. Іноді мені здається, що у такому ставленні до Харкова винний Костянтин Кеворкян. Харків'яни добре знають, про кого я. Для інших - колись, у лихі 90-ті, коли по ящику показівали тільки убивства, мильні опери та рекламу він організував на харківському телебеченні програму "Перша столиця" де розповідав дійсно цікаві речі з історії та культурного життя Харкова. Це дійсно тоді було мов ковток свіжого повітря. Однак ще у 94 році Кеворкян встав на шлях боротьби з українським націоналізмом і почав працювати у передвиборчому штабі Кучми у Харкові, де "героїчно відбив загрозу фашизму". Потім він перейшов на роботу до Кушнарьова і його місцевий поцреотизм та українофобія почали прогресувати. У своїх передачах він почав робити висловлювання про "диких галичан". Потім він став депутатом міської ради. Від ПР. Десь на цьому етапі я перестав його дивитися. "Перша столиця" стала нецікавою, з'явилися більш цікаві передачі тай інтернет.
Тим часом Кеворкян остаточно перетворився на українофоба і просто сволоту. Він обїявив Добкіна, "справжнім харків 'янином", підтримував знищення районних рад і відстоював російськомовні школи, які самі харків'яни хотіли перетворити на україномовні. Зараз він давно вже незначуща у медіапросторі фігура, просто ще один регіонал. Виступає за союз з Росією і закликає кинути твітер та фейсбук та їхати у гори (на Кавказ) і пасти баранів. З такими друзями Харкову і ворогів непотрібно.
А, взагалі, я вважаю, що Харків - українське місто і має таким залишатися.
Я наполягав і наполягаю, що сучасна Незалежна Україна - це, перш за все, змінена УРСР, а вже потім нащадок УНР, гетьманської держави, Галицько-Волинського князівства. Сучасна українська культура і соціальний устрій склалися саме у УРСР і перши осередком, звідки походить сучасна Україна є Харків. Крім очевидної політичної складової вибір Харкова у 1919 році столицею був обумовлений тим, що фактично саме Харків, а не Київ був в той час найбільш передовим містом тогочасної України. Найголовнішим тут, звичайно, було наукове, промислове та інфраструктурне значення Харкова. За цими параметрами у 20-30 роки усі інші міста України включно з Києвом, були у порівнянні з Харковом просто великими селами.
Але Харків тоді був і столицею української культури: найвідоміші українські письменники і поети проживали саме тут. Тут було створено театр "Березіль". У Харкові народився головний український музичний інструмент кобза у сучасному його вигляді. І один з найкращих пам'ятників Тарасу Шевченку побудовано саме тут за часів столиці. І тут же почалося "розстріляне відродження".
І знаєте, Харків тоді дійсно був українським містом. Українська мова тут у ті часи переважала російську. Вона вважалася основною, а російська - другорядною. І зараз, цілком можливо, Президент України сидів би не у маріїнському палаці, а у Держпромі, а поряд у Будинку Проектів засідав би КабМін. А з іншого боку - у Будинку Кооперації - Верховна Рада. Можливо тоді б хоч назва будівлі втримувала б депутатів від бійок.
Іноді, коли я бачу українську друковану продукцію мені здається, що УРСР була більш українською державою, ніж сучасна Україна. Бо у сучасних українських текстах весь час відчувається іх вимученість, обов'язковість, не відчувається, що мова жива. А коли нею нехтували за часів Щербицького нею говорили і писали вільно.
Доречі про першу столицю. Іноді мені здається, що у такому ставленні до Харкова винний Костянтин Кеворкян. Харків'яни добре знають, про кого я. Для інших - колись, у лихі 90-ті, коли по ящику показівали тільки убивства, мильні опери та рекламу він організував на харківському телебеченні програму "Перша столиця" де розповідав дійсно цікаві речі з історії та культурного життя Харкова. Це дійсно тоді було мов ковток свіжого повітря. Однак ще у 94 році Кеворкян встав на шлях боротьби з українським націоналізмом і почав працювати у передвиборчому штабі Кучми у Харкові, де "героїчно відбив загрозу фашизму". Потім він перейшов на роботу до Кушнарьова і його місцевий поцреотизм та українофобія почали прогресувати. У своїх передачах він почав робити висловлювання про "диких галичан". Потім він став депутатом міської ради. Від ПР. Десь на цьому етапі я перестав його дивитися. "Перша столиця" стала нецікавою, з'явилися більш цікаві передачі тай інтернет.
Тим часом Кеворкян остаточно перетворився на українофоба і просто сволоту. Він обїявив Добкіна, "справжнім харків 'янином", підтримував знищення районних рад і відстоював російськомовні школи, які самі харків'яни хотіли перетворити на україномовні. Зараз він давно вже незначуща у медіапросторі фігура, просто ще один регіонал. Виступає за союз з Росією і закликає кинути твітер та фейсбук та їхати у гори (на Кавказ) і пасти баранів. З такими друзями Харкову і ворогів непотрібно.
А, взагалі, я вважаю, що Харків - українське місто і має таким залишатися.
