Моя гендерна теорія

[a_burlaka]

Я давно вже висловлював окремі думки щодо того, звідки беруть свій початок стосунки чоловіка та жінки, а тепер ось дозрів до того, щоб описати одну велику картину.

Почну із самого початку: із Лавджоя. Оуен Лавджой - антрополог, який дуже цікавився питанням, що ж зробило із мавпи людину і який придумав щодо цього незвичайну теорію, яка разом із тим зараз є однією з найбільш визнаною у науковому світі. Тож, розум у людини з'явився не для застосування інструментів і не для вправного полювання. Він з'явився задля-того, щоб зробити більш зрозумілими стосунки між чоловіком та жінкою. Усе почалося із того, що батькі усіх чоловіків нишпорили навкруги у пошуках чогось смачнішого та поживнішого за звичайні фрукти, кращеза усе - м'яса, щоб не тільки самим поїсти, а й жінкам принести. А матері усіх жінок у цей час сиділи із дітьми. Ні, вони б і самі побігли б шукати щось смачніше, але із дітьми багато не набігаєш, а тут чоловіки самі несуть. При цьому кожній жінці дуже хотілося бут впевненою, що із м'ясом прийдуть до неї, а не до когось іншого, а чоловік хотів, щоб жінка виховувала саме його дітей і нічиїх інше.

Як цього досягти? Треба, щоб чоловік не міг узнати, коли та чи інша жінка готова до запліднення і при цьому був готовий поділитися із нею смачненьким навіть не знаючи цього. Почалися два паралельні процеси. Жінки стали готові займатися сексом коли завгодно і при цьому ніяк не демонструючи, коли вони готові, а чоловіки поступово знизили свою агресивність.

Далі у них почав розвиватися розум і вони почали застосовувати його не тільки один до одного, але й до інших членів групи, аби зрозуміти, чого їм треба. Далі з'явилися мова, знаряддя праці, вогонь, але мова не про те.

Цікавіше те, що вже у модель Лавджоя закладено розподіл: полювання - чоловіку, діти - жінці. Чи випливає із цього першість чоловіка перед жінкою, чи те, що вона має бути його власністю, що не має права голосу?

Ні. Хоча б тому, що на момент виникнення розуму у людини до концепції власності залишалося ще кілька мільйнів років, а до концепції влади - ще на пару тисячоліть більше. Тож усім тоді рулила біологія. А у біології хто більше в дітей вкладає, той і головний. Тим більше, що жінка і сама могла хоч погано, та дітей своїх прогодувати. Тому коли мисливець приходив із упійманим (а частіше вкраденим) м'ясом, то був це не гордий самець, що одразу намагався силою узяти усіх жінок, до яких дотягнеться, а прохаючий про милість і готовий на незвичайну щедрість коханець, який мріяв, що оберуть саме його. І щоб його обрали, чоловіку мало було вміти дістати смачненьке, він мав вміти ним поділитися і при цьому виявити неабияку увагу. І коли жінка підчас стосунків підкреслено демонструє свою слабкість, то вона саме на ці риси чоловіка перевіряє, а не запрошує його продемонструвати свою першість. Тому чоловіки, які у подібній ситуації демонструють свою альфо-самцовість провалють цей найголовніший у житті тест і зараз, і мільйон років тому провалювали, що б вони самі про себе при цьому не думали.

Доречі лстанні два мільйони років майже ніяк не зменшили цього панівного становища жінки попри те, що із зростанням обїєму головного мозку тягар на неї лягав усе сильніший та сильніший. Жінка робила найголовнішу справу - займалася дітьми, а чоловік у цьому процесі відігравав роль допоміжного персоналу. Тому насправді нікому не було діла до того, що ти - мегакрутий самець що може один завалити лося і слабаки тобі не потрібні. Можеш - то і живи сам, а ми підемо усі разом полювати волохатого слона. І якщо ти можеш завалити руками ведмедицю, то із нею і живи, а ми будемо гратися із своїми дітьми і навчати їх, тому що жінки за увагу зі свого боку вимагають цього усе більше та більше. Зрештою закінчилося тим, що з урахуванням того, що чоловіки приносять із полювання їхній внесок у долю нащадків наблизився до жіночого і скоро стало зовсім вже незрозуміло, хто головний і хто кого обирає. Еволюція зробила із людини одну із найрівноправніших і найуніверсальнішіх у плані стосунків статей істоту. Ми просто занадто складні, щоб однозначно сказати, чиї ж унікальні риси переважають.

І цю ситуацію не змінили ані поява мистецтва, ані перші уявлення про релігію, ані перехід до землеробства. Тут треба згадати про матріархат. Так ось, за сучасними уявленнями матріархату не було взагалі. І одночас він був. Справа тут у наших уявленнях про владу и будову суспільства. Ми ж як владу жінок собі уявляємо? Ось сидить Матір Племені, яка найстарша, наймудріша, най-най... Навколо неї сидять дорослі жінки і слухають жінок. І хто Матері не сподобається, на того чи на ту вона вказує пальцем і її жінки викидають із селища. А чоловіки десь справами займаються: полюють там, худобу пасуть і чекають, що їм там їхня Хазяйка скаже про рішення Матері. А не скаже вона нічого, бо немає у селищі наййкрутішої баби, яка усім вказує як жити. Взагалі ще не має концепції, що одна особистість вказує іншій, як їй жити. І жінка - не господарка свого чоловіка, бо хосподарство ледве-ледве з'явилося і що майно можна міняти і відбирати силою ніхто не знає. Але й чоловік іще і близько не господар жінки із тих самих причин. А Богиня-Мати, яка як не крути, у цей період є найголовнішою у дуже багатьох народів така не тому, що вона може настукати по голові кому завгодно і відібрати геть усе, а просто тому, що люди знають, що народжує жінка, а тому, якщо врожай народжується, то має ж бути якась жінка, яка його народила.

Зауваження: увесь цей час заняття жінки не обмежується народженням дітей і їх вихованням. Жінки виконують безліч роботи.

Так от, початок концепції "жінка - власність чоловіка" слід шукати там, де починається власніть та її переділ. Як тільки майна стає достатньо, щоб десь добре помахавши зброєю захопити його у великій кількості, одразу виникає концепція того, хто бере усе силою, а потім і найсильнішого, який усе награбоване ділить. Саме існування власності і силових методів її поділу дозволило ідеології "найсильніший отримує усе", яка сотні тисяч років була у підпіллі вийти назовні і зламати одвічний стан речей, коли центром життя була кооперація заради продовження роду. Тепер же на верхівці піраміди стояв найсильніший і найлютіший чоловік, а жінки були у самому низу. Звичайно, так склалося не одразу. Пережитки племінного образу життя відступали протягом багатьох століть, та й жінки зберігали чималу роль у виробництві.

Але у середині 18 століття ситуація досягла свого апогею. Останнього удару завдала промисловість, яка зробила одне із останніх занять жінок - виробництво тканин та одягу абсолютно непотрібним. Промислові виробництва просто робили це краще. Жінка остаточно перетворилася на машину для задоволення чоловічої хіті і народження дітей. Нажаль саме у другій половині 18- першіій половині 19 століття жили усі найвизначніші філософи та науковці, які заклали основи сучасного уявлення про світ, того, що ми вважаємо зараз одвічними істинами. Саме цим поважним чоловікам ми зобов'язані усім уявленням про "природнє" які і зараз наше життя наповнюють.

А між тим світ у черговий раз змінився. Людство винайшло гігієну та вакцини. Дитяча смертність почала падати і навантаження на жінку вперше в історії почало падати. Вона стала нібито ще менш потрібною і одночасно отримала можливість чимось зайнятися із "чоловічих справ", тим більше, що праця її майже не цінилася. Часто доводиться чути, що світові війни привели жінок на виробництва. Скоріш за усе було навпаки: саме прихід жінок у виробництво вивільнив велику кількість потенційного "гарматного м'яса". Тим часом жінки почали боротьбу за те, щоб їм діставалася не тільки найнизькооплачуваніша робота. Багато де ця боротьба триває і досі.

Але у другій половині двадцятого сторічча основний фронт змістився зовсім у іншу сферу. Розвиток сфери послуг та виробництво остаточно знецінили традиційні жіночі заняття. Витрати на просте народження та догляд за дитиною стали занадто великими у порівнянні із тими можливостями, які дає кар'єра. За гроші можно купити значно більше, ніж зробити своїми власними руками. А безробіття у світі зростає. Тому чоловіки і не думають віддавати свою першість. Вони вимірюють внесок у нащадків тільки у матеріальних благах і звичайно, що якийсь успішний діловий хижак вкладає у дітей більше, ніж його дружина-домогоподарка навіть за умови, що він до дому доносить менше третини. І звичайно, що у таких умовах чоловіки вважають, що вони мають право обирати найкращих жінок, а не навпаки. А тут іще і жіноча звичка зображувати слабкість, а перемагає ж - найсильніший.

То що ж, виходу немає? Ні, вихід є. Повернемося туди, звідки розпочинали. До моделі Лавджоя та виникнення розуму. Розум нам потрібен у першу чергу для того, щоб дійти згоди із статевим партнером. Насправді після зниження дитячої смертності, сниження насильства у суспільстві та проникнення жінок у чоловічий світ ситуація стала навіть більш сприятливою для цього, ніж у неоліті. Доля витрат на дитину, яка зав'язана на специфіку жіночого тіла впала до мінімуму, зате "неспецифічні" витрати на освіту та виховання продовжують зростати. Ось тут саме час згадати часи полювання на волохатого слона і практику підпускання до себе чоловіка тільки після того, як він вкладе чимало своїх зусиль у господарство та дітей. Тож урівноважити внески батьків цілком реально. А ну і нашу чоловічу звичку вважати дружину річчу треба нарешті разом із бронзовим списом здати у музей.