a_burlaka | Козак - перший після Бога (Reply)

Виявляється, що цю історію я тут не розповідав, хоча не раз на неї посилався. Історія не сказати б, що невідома, але можливо хтось її не знає. Що ж, слухайте чергову байку із серії "Біографія як пригодницький роман"...
Як ви гадаєте, у якому місті народився найвидатніший з усіх українців мореплавець? Одеса? Миколаїв? Чи, може, українське місто Севастополь. Ні. Це був ну дуже сухопутний Ніжин.
Як відомо, після приєднання Гетьманщини до Російської імперії козацьку старшину зробили російськими дворянами, хоч і зовсім маленькими. Хоча вони продовжували служити царю і багато хто зробив карколомну карїєру. Так от, рід козацьких сотників Лисянських збіднів настільки, що одному із представників цього роду, Федору Лисянському, довелося стати бідним священником у Ніжині. І ось у 1773 році у нього народився син Юрій. Той Юрій міг би стати священником як батько, але доля його склалася по іншому.

"Хлопчик із незаможної родини чудом потрапляє до престижної школи завдяки заступництву впливової особи" - гарний початок для якогось японського аніме. Можна тільки посміятися. Але із Юрієм так і сталося. У нього виявився ну дуже впливовий земляк, який звався Олександром Безбородько. Той Безбородько займався тим, що щоранку доповідав жінці на ім'я Катерина, як ідуть справи у її володіннях і приймав від неї розпорядження, що із цим усим робити. А майно у тієї Катерини займало територію від Балтійського моря до півострова Аляска. Тож той Безбородько мав можливісь пристроїти Юрія Лисянського не просто до доброї школи, а до Морського кадетського корпусу. Про його престижність говорить той факт, що найвпливовіші родини у імперії стояли у черзі, щоб влаштувати туди своїх нащадків, тому вік у учнів одного класу тут міг сильно відрізнятися. Десятилітній Юрій був тут одним із наймолодших.

Як і усяка порядна анімешна школа, морський кадетський корпус був розташований у незвичайному місці. Це був острів Кроноштат, який фактично являв собою одну велику військово-морську базу, що прикривала із моря столицю імперії. Для того, щоб уявити собі, чому навчали майбутню еліту військово-морського флоту, треба розуміти, що являло собою мореплавство на межі 18-19 століть. Джіпіесу немає, радіо немає, єдина рушійна сила кораблів - вітрильне оснащення, самі кораблі - дерев'яні і вщент заповнені людьми, бо для того, щоб підняти парус площею у кілька десятків квадратних метрів на щоглі потрібно дуже багато рук. Не зважаючи на це такі кораблі вже досить вільно відчувають себе у океані, де можна багато днів плисти і не бачити ані клаптика землі.

Вдалося усе це завдяки застосуванню до водіння кораблів багатьох наук, перш за все, фізики та математики. Тож, кім того, як яка дерев'яка чи канат на кораблі називається і для чого служать нащадку козаків дуже серйозно доводиться вивчати тригонометрію та іншу математику. Астрономія - як профільний предмет. Бо у відкритому морі якщо ти не вмієш орієнтуватися по зірках чи користуватися секстантом - ти з однаковою вірогідністю можеш бути де завгодно.

Можливо, хтось із кадетів і мріяв стати адміралом, але найпривабливішою перспективою для них була навколосвітня подорож. Треба зазначити, що в ті часи навколосвітня подорож була дуже престижною справою як для капітанів, що її здійснюють, так і для держав, що відправляють експедиції. Так англійський капітан Джеймс Кук який нині відомий переважно тим що його з'їли (чи не з'їли) гавайці, для лисянського був, перш за все людиною яка двічі обігнула земну кулю а із півночі на південь провела свої кораблі від південних крижин до північних. Тобто найкрутішим чуваком, на якого хочеться бути схожим. А французький король Людовік, вже стоячи на ешефоті останнє що в житті спитав було: " Чи є звістки від експедиції Лаперуза?" Нажаль, тому Лаперузу (теж не останньому мореплавцю) пощастило ще меньше, ніж Куку. Його кораблі розбилися об рифи і їхня доля залишалася невідомою ще сорок років.

Тож, навколосвітнє плавання було для держав того часу було ніби політ у космос: надзвичайно престижно, але потребує величесних напружень, і гроші тут не найголовніше. Значно складніші організаційні та технічні питання, а головне, потрібні люди відповідної кваліфікації. Ну а Юрій Лисянський та інший кадет, Адам Крузенштерн, мріяли стати такими людьми. Але їм, здавалося, здійснити свою мрію не судилося. Бо Російська імперія вже мала готові до початку експедиції кораблі на чолі із досвідченим мореплавцем Григорієм Муловським та англійцем Джеймсом Треверном, що був штурманом на кораблі Кука.

Однак втрутилася доля. Спочатку розпочалася війна із Турцією, а потім і зі Швецією. Що поробиш, Безбородько, який тоді почав займатися ще й зовнішньою політикою, хоч і вихвалявся, що без його відома жодна гармата в Європі не стріляє, але значно частіше сам їх провокував до стрілянини. Тож, вже готову експедицію довелося згорнути.

Доречі, у війні зі Швецією винен знову ж таки українець. Граф Андрій Кирилович Розумовський, посол Росії у Швеції, син президента російської Академії наук та онук чернігівського козака Григорія Розума. А, ну ще дружина його дядька була господаркою тієї самої території від Балтики до Аляски, але це уже дрібниці. Так от, цей Розумовський займався відвертими та нахабними провокаціями. Шведи і самі були готові погреміти із гармат, а він усіляко розпускав чутки, що Росія ось-ось рушить на них війною. Не заспокоївся він навіть тоді, коли його, що називається, оголосили персоною нон грата. Заявив, що без наказу імператриці нікуди не рушить. Зрештою, із Швеції йому довелося тікати.

Провокуючи війну, Російська імперія розраховувала на свій балтійський флот, що переважав шведів як чисельно, так і якісно. Але сталася прикра несподіванка. Дерев'яні кораблі, якщо хоч трохи прогавити момент, починають гнити і це швидко виводить із ладу навіть досить нові суда. Так із половиною Балтійського флоту і сталося. До того ж виявилося, що не вистачає ані матросів, ані офіцерів. Матросів швиденько набрали серед селян, а за офіцерів вирішили використати нашвидкоруч випущених із Корпусу юнаків. Називалося усе це словом "гардемарини". Гардемарини - це такі, нібито офіцери, які при цьому стоять нижче наймолодшого офіцерського звання - мічмана (молодшого лейтенатна мовою сухопутних щурів). Мічманів їм давали за рік чи два. Якщо залишалися живими.

Так от, Юрій Лисянський став гардемарином у чотирнадцять років. Звичайний імперський школяр, який пішов рятувати імперію. Потрапив він на відносно невеличкий 32-гарматний фрегат "Подражислав". Ви не вважаєте корабель із 32 гарматами маленьким? То я вам скажу, що флагман російського флоту, "Ростислав" мав 100 гармат і крім кількох сотень членів екіпажу брав на борт ще батальйон десанту. А звичайний лінійний корабель того часу мав десь 60-80 гармат. Саме на таке судно, що звалося "Мстислав" потрапив товариш Юрія по корпусу Адам Крузенштерн. А командував їм, хто б ви подумали? Григорійій Муловський. Так, і Джеймс Треворн також командував одним із лінкорів. Там взагалі дуже цікаві особистості зібралися: купа капітанів російських суден стали видатними адміралами. А командував усією цією компанією Семюель Грейг. Син простого шотландського моряка двадцять років не давав російському флоту потонути і дослужився до командувача. Дореречі, Юрій не був наймолодшим учасником походу. Наймолодшим був тринадцятилітній син Грейга Олексій (Алекс). Він був сином свого батька, а його хрещеною матір'ю була та сама жіночка, що їй щоранку доповідав Безбородько. Тож він замість Корпусу навчався у Англії і ВЖЕ був мічманом. Доречі, зрештою із нього вийшла людина, ще визначніша за його батька і значна частина його життя буде пов'язана із Україною.

Олексій Грейг уже у віці 27 років матиме дев'ятирічний досвід війни на морі і звання капітан-командора, увійде до комітету з реформування флоту. У 30 стане контр-адміралом. Далі будуть битви у Егейському та Адріатичному морях. Потім знову Балтика. У 41 Олексій Грейг стане командувачем Чорноморським флотом і губернатором Севастополя та Миколаїва. Він фактично заново відбудує занедбаний Севастополь та Чорноморський флот, а у Миколаєві побудує потужний морський порт з усією інфраструктурою, астрономічну обсерваторію та оздобить місто тротуароми та освітленням. Селище Грейгово під Миколаєвом названо на його честь. А ще тут він одружився на дочці могилівського трактирщика Лії Рафалович що якось привезла до Миколаїва ліс для кораблів Грейга. А ну і ще неможна не відмітити, що Пулківська обсерваторія у Петербурзі - також створена онуком бідного шо ландського моряка Олексієм Грейгом.

Але усе це буде потім. А поки що усі ці тринадцятилітні мічмани, п'ятнадцятилітні гардемарини, потенційні мандрівники навколо світу та російські адмірали шотландського походження та інші казкові персонажі просто зналися із якоря та попрямували у Балтійське море.

Далі буде завтра...