Відверто про Майдан

     Мабуть, прийшов час все ж відверто сказати усе, що я про Майдан думаю. Що я думав про нього із самого початку. Чесно кажучи, сприймати Майдан без емоцій дуже важко і, навіть, не завжди чесно. Якщо вже говорити про моє ставлення до Майдану, тоді ще просто #Євромайдану, в кінці листопаду, то тоді я  відверто його не підтримував. По-перше я вже був ситий по горло дурнуватими акціями опозиції, які нічого крім огиди в мене не викликали. По-друге в мене були особисті і дуже об'єктивні причини бажати, щоб ці клоуни забралися з центру Києва.
     Трохи змінило моє ставлення найперше зібрання киян 24 листопада. Давно вже хочу висловити наступне: якби вранці 23 влада вирішила б розігнати ту купку людей, що стояла на майдані, зараз би ми ні про який революційний майдан не говорили б. Але влада не сприйняла усе це серйозно і дуже помилилася. Я побачив, що це не звичайний цирк опозиції, а дійсно люди обурилися. "Ну добре, - вирішив я, - нічого поганого не буду про це, але й нічого доброго". Потім я таки побував у Києві у справах і чесно скажу, напередодні розгону мене Майдан зовсім не вразив: професійні протестувальники у палатках та студентота, що прийшла замість пар потанцювати та покричати. Але потім стався нічний розгін. Він був відвер о ні до чого. Я так розумію, владі дійсно дуже кортіло почати встановлювати ялинку, а нещасних студентів вона у розрахунок не брала. Недооцінка ситуації призвела до того, що протестувальники не були розсіяні, а організовано відступили до михайлівського монастиря. І знову влада зробила феєричну дурість - не зачистила монастир. Церква ж... Гірше того, людям дозволили зібратися знову і захопити Майдан Незалежності. Разом з Йолкою і всим що там знаходилася. Та щ' й інформаційну війну за усе це програти. Трохи кривувата перемога перетворилася на феєричну поразку.
     Разом з тим, події у Києві  поставили моральну дилему. Встати на бік Беркуту стало означати те ж саме, що підримати врадіївських гвалтівників. Ось десь там я і не погодився з позицією Тетяни Монтян, щодо "розходьтеся по домівках та створюйте інституції". Якби я був успішним київським адвокатому якого серед знайомих купа впливових  та самостійних людей з прогресивними поглядами, боюся, я сказав би так само. Однак моє оточення - харківські совки, тому я вважав, що якщо люди вийдуть на майдан і займуться хоч якоюсь організованою ними самостійною діяльністю - це вже саме по собі буде дуже добре. З точки зору людини, яка звикла, що усі навкруги скоріше будуть сидіти у лайні та клясти владу, ніж щось зроблять самостійно - це прорив. Так я став прибічником майдану. Чесно скажу, увесь цей час я не підтримував ані опозицію, ані націоналістів. І досі вважаю найбільшим досягненням Майдану ту систему життєзабезпечення, що створена на ньому, а не штурм Грушевського. Ще я вважаю великою перемогою, той момент, коли ці три невдахи, наша опозиція вилізли на сцену піддаті (вочевидь щоб не боятися) а люди змусили їх проголосити, що переговори будуть припинені. Чесно скажу, мене налякали закони 16 січня і я підтримував дії людей, що громили Грушевського та захоплювали адміністрації. Я думав, що правова система старої держави Україна поламана остаточно і, як це не було б страшно, можливий крах усієї системи не найгірший вихід і може на Майдані народиться нова держава, яка буде більш готовою до конструктивних змін, ніж стара. Однак влада знайшла в собі сили боротися і торгуватися. І тепер я вимушений визнати: хоч свідомість нашої влади так і залишилася на рівні шкільного хулігана, що віджимає у молодших гроші на обід, своє існування вона відстояла. А Майдан так і не став новою нацією. Я маю вибачитися перед Тетяною Монтян, вона була права. Згода конструктивно діяти (і навіть разом!) не означає готовність створювати інституції. Мало хто з людей створює правила тільки заради власної зручності. Тому Майдан державою не став. І скоро Майдан закінчиться.
       Що ще можна вижати з Майдану. Дещо. Можна ще посадити Яценюка або Порошенка на місце прем'єра, а можливо і Кличка віце-прем'єром. І остаточно скасувати закони 16 січня. Можна ще спробувати добитися Тягнибока - спікера та конституцію 2004 року, але то вже наскільки наглості вистачить. А київського мера схоже вже злили нажаль. Ну і ще можна трохи потанцювати,покричати "Слава нації" у своє задоволення. Ще якусь прикольну пісню написати і картинки намалювати. Це не так і мало.
      Чи вважаю я, що майдан зазнав поразки? Ні! Майдан вже переміг тим, що влада не могла його розігнати. Майдан переміг проривом у закордонний інформаційний простір. Майдан переміг своїм культурним надбанням. Тим, що загони самооборони змогли протистояти "Беркуту". Тим, що люди змогли деякий час щось робити без втручання держави. Майдан зробив те, що треба було зробити ще два роки тому, однак що ніхто не міг зроби. Це що, мало? А ще  Майдан показав, що ідея "Україна - лише частина Росії" більше немає в Україні жодної сили. Ніхто в Україні не наважився зібрати мітинг на противагу Майдану. Навіть з бюджетників і навіть у східних регіонах. Янукович не програв, але Майдан переміг.