За що дали цьогорічного "нобеля" з хімії

Якщо ви не знаєте, то цьогорічну Нобелевську премію із хімії дали трьом ученим за дослідження механізму репарації ДНК. Цікаво тут те, що проблема ця здається виключно біологічною, але вирішення її має суто хімічну природу. Взагалі ДНК - це дуже нестійка структура. Вона руйнується від найменших змін - холоду, спеки, ультрафіолетового випромінювання, просто від часу. Крім того, сам процес копіювання ДНК відбувається досить неточно.

Внаслідок цього вилучити ДНК із якихось решток стародавніх істот і потім їх клонувати майже неможливо: навіть якщо рештки зберігаються у кризі, ланцюжки ДНК повністю розпадаються за 1,5 мільйона років.

Так от, для того, щоб ДНК не розвалювалась іще за час життя організму у клітині існує складна система "ремонтування" ДНК, яка базується виключно на хімічних реакціях. Наприклад після того, як відбувається копіювання ланцюжка ДНК, набір ферментів рухається вздовж ланцюжка і звіряє кожен нуклеотид із відповідним на старому ланцюжку. Старим для неї є той ланцюжок, який є метильованим. Коли "букви" на ланцюжках не співпадають, "вмикаються" інші ферменти, які "вирізають" неправильний фермент і заміняють його правильним. І усе це - лише у рамках звичайної хімії. На доказ цього один із цьогорічних нобелевських лауреатів Томас Ліндаль відтворив один із процесів репарування ДНК "у пробірці", черговий раз довівши таким чином, що ніякої межі між хімією та біологією не існує, і всі біологічні процеси насправді є дуже складними хімічними реакціями.

Механізми репарації у наших клітинах надзвичайно ефективні. Вони значно інтенсивніші за ті, що є у бактерій, завдяки чому можливі бактерицидні засоби, які знищують мікроорганізми, але не шкодять нам. Вони настільки ефеективні, що до певної межі здатні боротися навіть із наслідками іонізуючого випромінювання. І все ж їх ефективність не 100% навіть у ідеальних умовах, бо мутації у клітинах виникають регулярно і саме цей процес рухає вперед еволюцію.

Про наукову фантастику

У зв'язку із виходом на екрани "Марсіанина" інтернетами знову шириться епідемія "аналізу наукових помилок". Кожного разу я все глибше розумію, що нічого крім способу самоствердження за цим явищем не стоїть і все більше воно у мене викликає навіть не роздратування, а просто фейспалм. У сотий раз чути про те, що ось тут у авторів явна нісенітниця і ось тут, а тому увесь фільм ніяка не наукова фантастика, а фентезі мені просто набридло.

Давайте скажемо чесно: наукової фантастики у тому сенсі, щоб це була історія із фантастичним елементом і при цьому щоб усе, що у цій історії проходило б усі критерії, які висуваються до наукової теорії, не існує і існувати не може. Бо вже сам фантастичний елемент є порушенням цих принципів. І якщо підходити до світової фантастики із тими принципами із якими критикани підходять до тих же "Марсіанина", "Гравітації" та "Міжзоряного", то геть усі книги виявляться фентезі за їхньою термінологією. Бо величезні ляпи легко можно знайти і у Верна і у Хайнлайна і у Стругацьких і далі за списком. Більше того, значну частину історичних романів за цим самим принципом також можна занести до фентезі. Історія - наука. Отже усі твори, сюжетні ходи яких містять факти, які н співпадають із даними цієї науки є фентезі.

І знаєте, у цій ситуації люди, які вишукують ненауковість у науковій фантастиці абсолютно неправі. Бо фантастика - це, у першу чергу література, тобто розказана історія. А вже чим наповнити цю історію, щоб догодити тій чи іншій категорії населення - це справа автора. Забажає - буде наповнювати її казковими героями та казковими архетипами, забажає - буде населяти свій світ дівчатами у бронєліфчіках чи зовсім без них, або на кожну дію у книзі у три строчки вставить сторінку моральних проблем, які робить герой, апелюючи саме до цих переживань читачів. Так само і з наукою у фантастиці. Автор вставляє не просто двигун для космічного корабля, який красиво мчить його до іншої планети, а герой героїчно рулить ним у кабіні. Він ставить на корабель VASIMR, та ще й маневрові двигуни, які здатні обертати апарат у трьох площинах, він заставляє відсіки обертатися, щоб відцентрове прискорення створювало ілюзію сили тяжіння, він зрештою заставляє свого героїчного героя не просто рулити до іншої планети, а робити гравітаційний маневр та розраховувати час увімкнення двигунів. Я не кажу, що письменник зобов'язаний усе це робити. Просто читачі, які хочуть читати саме НАУКОВУ фантастику це оцінять. Їм буде у кайф від усіх цих подробиць. Це нормальна реакція читачів на такі речі. А ось вишукувати у таких випадках неточності - це ненормально. Це усе одно що у "Малефісенті" вимагати дотримуватися абсолютно усіх канонів "Білосніжки" та казковості взагалі. Або жалітися, що у якогось послідовника Джона Нормана із еротичних сцен та роздумів по те, як жінки мріють надіти на себе ошійник складається тільки половина книги, а не 75%.

Доречи фентезі чи спейсопера, які використовують як образу носії епідемії "насобманюютьцененаука" жанри абсолютно нічим не гірші за наукову фантастику. І щоб якісно писати у цих жанрах треба також багато працювати і багато чого знати. І далеко не усе, до чого можна причепитися через наукові ляпи можно віднести до одного із цих жанрів.

Тож не будьте збоченцями-мазохістами, які прискіпливо вишукують у своїй улюбленій страві шматочки непровареного м'яса, а просто читайте та дивіться фантастику на ту тему, яка вам найбільше подобається і отримуйте від цього задоволення.