За що дали цьогорічного "нобеля" з хімії

Якщо ви не знаєте, то цьогорічну Нобелевську премію із хімії дали трьом ученим за дослідження механізму репарації ДНК. Цікаво тут те, що проблема ця здається виключно біологічною, але вирішення її має суто хімічну природу. Взагалі ДНК - це дуже нестійка структура. Вона руйнується від найменших змін - холоду, спеки, ультрафіолетового випромінювання, просто від часу. Крім того, сам процес копіювання ДНК відбувається досить неточно.
Внаслідок цього вилучити ДНК із якихось решток стародавніх істот і потім їх клонувати майже неможливо: навіть якщо рештки зберігаються у кризі, ланцюжки ДНК повністю розпадаються за 1,5 мільйона років.
Так от, для того, щоб ДНК не розвалювалась іще за час життя організму у клітині існує складна система "ремонтування" ДНК, яка базується виключно на хімічних реакціях. Наприклад після того, як відбувається копіювання ланцюжка ДНК, набір ферментів рухається вздовж ланцюжка і звіряє кожен нуклеотид із відповідним на старому ланцюжку. Старим для неї є той ланцюжок, який є метильованим. Коли "букви" на ланцюжках не співпадають, "вмикаються" інші ферменти, які "вирізають" неправильний фермент і заміняють його правильним. І усе це - лише у рамках звичайної хімії. На доказ цього один із цьогорічних нобелевських лауреатів Томас Ліндаль відтворив один із процесів репарування ДНК "у пробірці", черговий раз довівши таким чином, що ніякої межі між хімією та біологією не існує, і всі біологічні процеси насправді є дуже складними хімічними реакціями.
Механізми репарації у наших клітинах надзвичайно ефективні. Вони значно інтенсивніші за ті, що є у бактерій, завдяки чому можливі бактерицидні засоби, які знищують мікроорганізми, але не шкодять нам. Вони настільки ефеективні, що до певної межі здатні боротися навіть із наслідками іонізуючого випромінювання. І все ж їх ефективність не 100% навіть у ідеальних умовах, бо мутації у клітинах виникають регулярно і саме цей процес рухає вперед еволюцію.