a_burlaka: (Default)
Текст із приводу фарбування асфальту перед приїздом Порошенка до Харкова.
Оскільки вже виникла така тема, мабуть таки висловлюся із приводу "фарбування асфальту" по пунктах.
1. Захисні фарби для асфальту дійсно існують. Щоправда у нас ці фарби переважно застосовуються у приміщеннях із асфальтобетонною підлогою, а не для асфальту на вулиці. Дорого і жаба не спить. Це достатньо дорогі і складні суміші, які спеціально призначені для захисту асфальту і більше ні для чого, бо крім підвищеної зносостійкості мають також значні показники по зчепленню із асфальтом та шорохуватість, щоб машини і люди на них не ковзали.
2. Існує і інший вид фарб для асфальту. Назвою у нас вони ніяк не виокремлюються і треба читати опис, для чого вони призначені. А призначені вони для нанесення розмітки на дороги. Для суцільного покриття асфальту іх не використовують по-перше через те, що розмітка якось має виділятися, по друге через те, що на збереження коефіцієнту зчеплення ці фарби просто не розраховані, про що знають усі мотоциклісти. Саме такою є фарба MIXON DROM, наведена на одному з фото нижче.
3. Фарба, якою покривають асфальт на відео не відноситься до жодного із цих видів. Це - ПФ115П і вона взагалі НЕ ПРИЗНАЧЕНА для покриття такої поверхні, як асфальт. Тільки для дерева та металу. І має вона одночасно два важливих недоліки: 1) вона можже зробити поверхню слизькою. 2) вона швидко буде витерта ногами та шинами.
4. Зважаючи на характерну технологію нанесення фарби більш вірогідний другий сценарій, бо чогось віддалено схожого на грунтовку на відео не спостерігається, а поверхня асфальту досить-таки брудна.
Тож на відео таки зображена дурість тих, хто такі роботи виконує, а не журналісти не розібралися, що до чого.
Читати далі )
a_burlaka: (Default)


 



У школі усіх навчають, що у природі речовина може бути в одному із чотирьох агрегатних станів: твердому, рідкому, газоподібному та плазменному. Однак досить часто ми стикаємося із ситуаціями, коли агрегатний стан певної речовини ми визначити просто не можемо. Саме так і відбувається із хмарами, зубною пастою, глиною. Описати стан усіх цих речей можно словом “дисперсна система”.




 




Те, що здається нам якимось особливим станом речовини, насправді є їх поєднанням особливим чином. Однак для того, щоб зрозуміти, що ж таке є дисперсна система, треба почати із такої досить незвичної штуки, як термодинамічна фаза. Термодинамічна фаза — це певна кількість речовини, однорідна у хімічному та фізичному плані і відділена від іншої речовини поверхнею поділу фаз. Останнє уточнення здається дещо штучним, однак воно дуже важливе, оскільки саме на поверхні поділу фаз відбувається купа не дуже зрозумілих на перший погляд, але досить важливих для нас явищ.




Так от, дисперсна система — це така система, яка складається із двох чи більше термодинамічних фаз, причому одна фаза міститься всередині іншої. Та, що знаходиться всередині зветься дисперсною фазою, а та, яка її оточує — це дисперсійне середовище. При цьому ці дві фази не змішуються, але і не розділяються повністю. Якщо це відбувається ( наприклад якщо дисперсна фаза випадає у осад) то система руйнується.




 




При цьому треба зазначити, що і дисперсна фаза і дисперсійне середовище можуть знаходитися у будь-якому із трьох агрегатних станів (плазма у вільному стані на Землі зазвичай не зустрічається) і в залежності від цього дисперсійні системи можуть виглядати геть по-різному. Єдине, що не утворює дисперсійну систему — це газ із газом, бо молекули газів увесь час рухаються і легко перемішуються, тому поверхня розділу фаз між ними не утворюється. Ви могли б заперечити, що пара, яку ми бачимо над чашкою гарячої кави — це і є приклад такої системи, однак там у якості дисперсної фази виступає не газоподібний стан усім відомого оксиду водню, а його дрібні крапельки, що встигають конденсуватися у повітрі безпосередньо після того, як вода випаровується.




Системи, у яких дисперсійним середовищем є газ, а дисперсна фаза — рідка чи тверда називаються аерозолями. Зазвичай ми звикли до того, що аерозолі — це щось, що продається у балончиках та випускається у повітря за нашим бажанням. Насправді ж аерозолями є багато інших речей, починаючи від диму і туману і закінчуючи хмарами у небі. Тому аерозолі — це мабуть ті дисперсні системи, які відомі геть усім.




 




Однак дисперсні системи, у яких дисперсійним середовищем виступає рідина не менш важливі для нас. Бо сама наша кров є такою системою і дуже важливим є її підтримання у стані саме дисперсної системи. Взагалі дисперсні системи із рідким середовищем поділяються на три типи в залежності від того, у якому стані у них знаходиться дисперсна фаза. Суспензії, у яких дисперсна фаза є твердою є найрізноманітнішими. Сюди входять і людська кров, і томатна паста і мул у воді.




Що стосується емульсій, то це мабуть найнезвичайніший вид дисперсних систем, оскільки саме тут далеко не всі речовини можуть виступати у якості дисперсної фази. Для більшості речовин спроба отримати дисперсну систему типу “рідина у рідині” закінчується приблизно так само, як спроба отримати дисперсну систему із двох газів. Однак із речовин, які зазвичай вільно змішуються між собою все ж створюють емульсії. Для цього застосовують додаткові речовини, які називаються  емульгаторами. Зазвичай це якісь рідини, молекули яких мають полярну структуру і створюють захисну плівку навколо часток тієї рідини, що має виступати у якості дисперсної фази. Такий прийом зокрема дуже часто використовується у харчовій промисловості, коли треба замінити речовину, яка у певному середовищі утворює дисперсну систему природнім чином дуже схожою на неї, але такою, що зазвичай у даних умовах не диспергує.


 






Окремо слід сказати про випадок коли дисперсну систему із рідиною утворює газ. На перший погляд це виглядає досить екзотично, але насправді із подібними системами ми також зустрічаємося ледь не щодня. Бо найпоширенішим представником газових емульсій є усім нам звичні піни: піна для гоління, піна на пиві, монтажна піна. Утворюються піни тоді, коли газу у рідині більше, ніж його у ній може розчинитися. Чому такий газ просто не виходить із неї, як це зазвичай буває? Причиною є сила поверхневого натягу, яка саме і виникає на границі розподілу фаз. Сила ця може бути настільки великою, що вона врівноважує силу Архімеда і рідина просто не може виштовхнути із себе газ. Звичайно, що це переважно можливе у тих випадках, коли площа поверхні бульбашки достатньо велика у порівнянні із її об'ємом. Тож зазвичай такий фокус виходить тільки із невеликими бульбашками. До речи, умови рівноваги в усіх попередніх дисперсних системах також багато у чому визначаються саме силою поверхневого натягу. Наприклад форму хмар також багато в чому визначає саме вона.




Що ж стосується дисперсних систем із твердим дисперсійним середовищем, то їхньою цікавою особливістю є те, що у них у порівнянні із попередніми видами сила поверхневого натягу тут не грає такої великої ролі. Натомість дисперсна фаза може відносно легко змінюватися без руйнування структури матеріалу. Почати тут краще із ситуації, коли дисперсна фаза газоподібна. Це будь-яке пористе тіло. Прикладами тут можуть бути і пінопласт і губка у ванній кімнаті. Якщо останню намочити, то вона переходить із стану дисперсної системи із газоподібною дисперсною фазою до системи із рідкою фазою. А якщо таку губку просочити якоюсь речовиною, що може тверднути, то кінцевим результатом стане утворення системи типу “тверде тіло-тверде тіло” яку зазвичай називають композитним матеріалом.




 




Таким чином ми весь час у своєму житті зустрічаємося із дисперсними системами та їхніми незвичними властивостями, але зазвичай цього просто не усвідомлюємо. І якщо зрозуміти що собою являють такі системи, то багато того, що ми кожен день використовуємо не розуміючи стане більш зрозумілим, але від того не менш цікавим.


a_burlaka: (Default)
Про цей метал спеціалісти "Боїнгу" розповіли світові ще два роки тому, але досі жодного разу не показівали. Аж ось вони розповсюдили відео, на якому видно, як металічна мікрорешітка лежить на кульбабці.



Взагалі заява про найлегший метал не дуже точна. Метал у цій структурі є звичайним нікелем. та й сама вона на перший погляд не викликає враження чогось особливого. Але насправді мікрорешітка яка здається, що зплетена із звичайного дроту виготовлена із дуже тонкостінних трубочок, які є пористими всередині. Товщина стінок у таких трубочках складає лише 100 нанометрів і тоу вони на 99,99% складаються із повітря. Матеріал виявляється у 100 разів легшим за пінопласт. При цьому він виявляє неабияку пружність, повністю розпрямляючись після того, як його стискають.
a_burlaka: (Default)
Моя позавчорашня лекція із історії будівельних матеріалів. Це перша із трьох частин, які я запланував, іще дві вийдуть, я сподіваюсь, у майбутньому.


a_burlaka: (С макаками)
     Вчера, 5 ноября, в Харьковском национальном университете строительства и архитектуры произошла защита кандидатской диссертации Бурлаки Александра Алексеевича по специальности 05.23.05 - строительные материалы и изделия. С чем я сам себя и поздравляю :)
a_burlaka: (С макаками)
      Во время моей поездки мне удалось посмотреть на гранитный карьер в городе Малин, Житомирской области. Карьер произвёл на меня впечатление.
P7051799
Read more... )
a_burlaka: (С макаками)
      В дополнение к прошлому посту напишу ещё интересную вещь об цементной промышленности Украины. Её Украина, как нетрудно догадаться получила от СССР. А в СССР к производству цемента был весьма специфический подход. Для того, что бы получить цемент, нужно смешать глину с измельчённым известняком и потом обжечь при высокой температуре, но сделать это можно по-разному. Дело в том, что в мире существует две схемы производства цемента, основанные на том, происходит ли перемешивание глины и известняка в сухом виде, или в виде шлама. Хитрость заключается в том, что перемешать равномерно легче, когда смесь жидкая, но потом, как не трудно догадаться, нужно потратить гораздо больше энергии, что бы, прежде чем обжигать, испарить всю воду. Так вот, качественное перемешивание исходных материалов всухую в СССР то ли посчитали слишком сложным, то ли по просту не осилили, зато почти халявного газа и угля там хватало. Как следствие, основным в СССР способом производства был мокрый, который во всём мире почти нигде не прижился, потому как все остальные считали деньги. На территории же Украины по сухому способу работают только два небольших завода на западе. Все остальные же оснащены монструозными вращающимися печами длинной 120-180 метров (по сравнению с относительно "небольшими" печами сухого способа в 60-80 метров). Балаклейский цементный завод под Харьковом (ныне "Евроцемент") оснащён самой большой в Европе (и, я так понимаю, в мире) вращающейся печью диаметром 7 и длинной 230 метров. Чем тут  гордиться я не знаю.
       К чему я всё это рассказываю? Да к тому, что всё это хозяйство в огромных объёмах жрёт уголь и газ. Причём донбасский уголь не очень подходит в силу огромного колличества серы в нём (кстати, это вообще серьёзная проблема, о которой не все знают: донецкий уголь практически не идёт на экспорт - его брать никто не хочет). Поэтому цементные заводы гоняются за импортным углём Кузбасса и газом. Всё это очень невесёлым образом сказывается на себестоимости украинского цемента. Настолько нехорошо, что скоро цемент, привезённый из Тррции будет дешевле, чем произведённый в Украине. Если ещё не уже так. А ведь в последнее время оживился импорт их Молдовы и я не знаю, что там у них за заводы. Ну и если ко всему добавить известный тем кто в теме факт, что цемент того же Балцема, на рынке Украины стабильно не показывает нужную марку (уж не знаю, какого качества тот цемент, что вагонами уходит в Россию), то цементной промышленности Украины может настать каюк. Потому, что, я так понимаю, качество цемента у нас от всех наших заводов одинаковое приблизительно.
a_burlaka: (С макаками)
     Давно хотел написать текст на профессиональную тематику. О железобетоне меня подтолкнуло написать, то обстоятельство, что, как оказалось, при всей прозаичности этой темы, многие в ней абсолютно ничего не понимают.
     Для того, что бы  ответить на вопрос: чем же так важен железобетон, необходимо посмотреть, из чего люди строили свои дома на протяжении тысячелетий. Материал номер один - дерево. Среди тех материалов, которые нетрудно получить на месте дерево обладает целым набором важных свойств. Во-первых, дерева много. Не везде, но там где есть, его обычно много. Оно не сконцентрировано в отдельных точках. Во-вторых оно универсально. Дерево достаточно прочное, что бы делать из него несущие конструкции, форма материяла позволяет делать из него перекрытия и крышу, оно обладает неплохими теплоизоляционными свойствами, не боится (относительно) воды и льда. Камень дереву не конкурент, потому, что добывается труднее, встречается реже, его тяжело транспортировать, строить из него можно только несущие и ограждающие конструкции, да и теплоизоляционные его свойства во многих случаях дереву проигывают. Из камня и дерева уже можно строить целые небольшие города с небольшим колличеством каменных зданий (с деревянными крышей и перекрытиями) и остальными строениями из дерева. Все строения не выше 2-3 этажей обычно.
     Но камень и дерево встречаются далеко не везде (а дерево, к тому же, имеет свойство быстро кончаться). И вот там, где этих материалов не хватало около 6 тысяч лет назад  и был совершен переворот в строительстве. Люди додумались использовать глину как вяжущее вещество и получили первые композитные строительные материалы: саман и глинобетон. Композитный материал - это вообще любой искуственный материал, в котором два материала (обычно один содержится внутри другого и скрепляется им) работают вместе и свойства одного дополняют свойства другого. А бетон - это как раз и есть строительный композиционный материал, где заполнитель
скрепляется вяжущим веществом, которое вначале жидкое, а потом затвердевает, скрепляя заполнитель и создавая прочный материал. Глина была вяжущим плохим. Единственным  её достоинством была доступность и лёгкость превращения в вяжущее  - нужно было просто добавить воды. Смешав глину с соломой получали саман - материал, теплотехнические свойства которого трудно превзойти и сейчас.
Read more... )
a_burlaka: (С макаками)
      Хто зі знавців української мови і наукової термінології мені скаже як правильно сказати про простір, що знаходиться всередині пор? Він "поровий" чи "пористий". Я впевнений, що поровий, бо "пористий" - це, у кращому випадку простір, у якому знаходяться пори. (доречі, а воно, взагалі коректно?) Але мені вже набридло сперечатися зі своїми колегами, що правильно саме так. Може я помиляюся?
    Аналогично по-русски: как правильно назвать пространство внутри пор: "поровое" или "пористое"? Я уверен, что правильно - "поровое", но мне постоянно приходится спорить по этому поводу. Да, и ещё, я не совсем уверен в термине "пористое пространство" по отношению к пористому материалу. Мне кажется, что корректный термин - "пространство пористого материала".
a_burlaka: (С макаками)
Originally posted by [livejournal.com profile] bsivko at Нанотрубки удалось свить в макронить

Американским учёным удалось разработать новую технологию производства крупных объектов из углеродных нанотрубок, пригодных для плетения сверхпрочных и электропроводных нитей. «Мы создали волокно из нанотрубок со свойствами, которыми не обладает ни один материал, — рассказывает руководитель исследовательской группы Маттео Паскуали (Matteo Pasquali) из Университета Райса(США). — Его нить похожа на обычную хлопчатобумажную нитку чёрного цвета, но при этом совмещает в себе свойства металлических проводов и прочных углеродных трубок».





Подробнее )
a_burlaka: (Наука)
    Учёные из гарвардского университета получили новый материал: прочный и одновременно быстро разлагающийся в природе:http://horoshienovosti.com.ua/?id=15&text=39870
    Называется шкролк. Если он будет достаточно дешёвым, то в первую очередь пойдёт на изготовление пакетов и прочих недолго служащих изделий. В общем-то из него можно делать и более долговечные вещи, но если он быстро разлагается в природе то и в конструкции будет служить недолго. Вообще материал, как и все современные, с точки зрения обычного обезьяньего сознания фантастический: тонкий и прозрачный, но обладающий прочностью алюминия.
a_burlaka: (Наука)
      Чем больше я думаю про строительные материалы, тем больше прихожу к выводу, что пытаться придумать дешёвые материалы и взять рынок дешевизной просто бессмысленно. Всё суперпростое уже придумано, а продукт среднего кажества без каких-либо уникальных свойств рынок просто не завоюет. Ещё худшим является то, что себестоимость любого материала или изделия на начальном этапе значительно выше, чем "посчитанная на коленке". Так что гнаться нужно не за дешевизной, а за особыми свойствами. Например добиться высоких тепло и гидроизоляционных свойств в одном материале, что бы при этом он не разлагался под действием солнечных лучей.
       Или создать конструкционный материал, который сам в процессе эксплуатации будет заращивать микродеффекты за счёт собственных физико-химических превращений. Обычный портландцементный бетон таким свойством в некоторой мере обладает за счёт негидратировавших зёрен цемента и продуктов коррозии ПЦ. Но хотелось бы получить такой материал, который может "затягивать" и макротрещины, причём достаточно быстро.
a_burlaka: (Наука)
Как вы думаете, что это за материал?


a_burlaka: (Наука)
     Ура! Это произошло. То, о чём мечтали столько лет и даже десятилетий свершилосьhttp://www.randevucity.net/news/main.php?id=2787&id_rub=5&cpage=1. Это реально изобретение того же масштаба, что и термоядерный синтез. Пришла эпоха лёгких и прочных материалов. Вполне возможно, что в ближайшее время нас везде будут окружать композиты на основе этих волокон. Ну и, понятное дело, новые бронежилеты будут. И сверхтонкие троса.

Profile

a_burlaka: (Default)
a_burlaka

August 2016

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
2122232425 2627
28 293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 08:43 am
Powered by Dreamwidth Studios